Рекомендації батькам щодо організації перебування дітей вдома під час призупинення освітнього процесу

Рекомендації батькам щодо запобігання булінгу та мобінгу

Проблема шкільного боулінгу – це соціальна проблема всього світу.

Термін «Булінг» з’явився в 1990-х, перекладається з англійської, як «хуліган», означає – залякувати, цькувати.

Мобінг – систематичне цькування, психологічний терор, форми зниження авторитету, психологічного тиску у вигляді цькування людини у колективі. Якщо всі проти одного – це мобінг. Різниця між булінгом і мобінгом полягає в наступному: мобінг – це коли натовп нападає на одну людину, а булінг – це коли одна людина або декілька людей погрожують і залякують іншого.

  За даними Генпрокуратури, щороку в Україні близько 2,5 тисяч дітей намагаються здійснити самогубство. Причиною 40% самогубств є булінг, який здійснюється дитиною в школі. Також важливо зрозуміти , що більшість дітей сприймають знущання як належне, тобто в таких ситуаціях є в статусі свідка, і не стають на захист жертв булінгу. Таких 90% - які щодня це бачать і нічого не роблять.

Україна за даними ВООЗ у 2017 році займала 4 місце за рівнем проявів агресії серед підлітків, 9-те місце за кількістю жертв цькування серед підлітків.

  Булінг, мобінг завжди мають наслідки, часто – тяжкі і для постраждалих осіб, і для свідків, і для тих, хто здійснював насилля: це і можливі психічні розлади, і погіршення інтелектуальних здібностей, і захворювання невротичного характеру, і зниження імунітету, і головні болі, і думки про вбивство агресорів, і вчинення суїциду. Також соціальні наслідки: ізоляція та антисоціальна поведінка, проблеми зі спілкуванням у дитячому та дорослому житті, низька спроможність до кар’єрного  зростання, алкоголізм, наркоманія, злочинність. У дітей, що постраждали від цькування найчастіше формується замкнутість як особистісна риса, руйнується віра в соціум, довіра до людей, вони абсолютно не вміють спілкуватися з навколишнім світом, наповнені страхами, тривогами і відчувають себе безпорадними.

   Діти часто не знають, як самостійно розв’язати певні проблеми. Проблема булінгу, мобінгу – не виняток. Для батьків дуже важливо вміти попередити або належним чином відреагувати на ситуацію насилля, цькування, в які потрапляють їхні діти. Вони мають бути уважними, спілкуватися та підтримувати своїх дітей.

  Роль батьків полягає в тому, щоб: підтримувати у дитини адекватну самооцінку; не піддавати її постійній опіці (гіперопіці); щоденно цікавитися у дитини не тільки навчальними досягненнями (оцінками), але і тим, як пройшов день (які відбувалися події протягом дня, особливо на перервах); запитувати про те, які у неї стосунки з однокласниками та вчителями; у яких заходах класу вона брала участь; чи спілкується вона зі старшими або молодшими дітьми.

     Якщо Ви помітили будь-які проблеми, серйозно поставтеся до них, проведіть щиру бесіду з дитиною, при необхідності зверніться до вчителів/практичного психолога/соціального педагога. Якщо конфлікт не масштабний (стосується тільки двох дітей), дозвольте дитині самій вирішити його, підкажіть, як краще це зробити, що і кому сказати: хай вона вчиться відстоювати  свої інтереси, захищати себе самостійно (якщо це в її силах). У випадках, коли насилля, цькування вже почалося і в ваших силах усунути причини їх виникнення, допоможіть їй. Якщо, припустимо, обзивають через пишні форми, запишіть сина/дочку в спортивну секцію або купіть абонемент до спортивного залу, басейну, подбайте про її здорове і менш калорійне харчування. Якщо дитина поводиться невпевнено – допоможіть їй відчути себе впевненіше. Домовтеся з педагогом, щоб ваша дитина постійно брала участь у громадських заходах – це допоможе їй стати більш комунікабельною і впевненою, додасть соціального статусу. Поцікавтеся, які додаткові заняття відвідують її друзі, можливо їй захочеться також там бути, запишіть її на одне з таких занять. У складних випадках, коли дитина стає відторгнутою, ізольованою в класі – повідомте педагогів про недопустимість такої ситуації, обговоріть стратегії допомоги. Відверто поговоріть з сином/дочкою, чи зможе він/вона самостійно впоратися з ситуацією/провокацією з боку однокласника/однокласників. Допоможіть їй відчути себе впевненіше.

  Пам’ятайте: дитина завжди має відчувати підтримку і любов з вашого боку.

     На виконання Закону України «Про загальну середню освіту»,  беручи до уваги  накази  Міністерства освіти і науки України від 13.11.2017 р.№ 1475 «Про затвердження Плану підготовки проектів нормативно-правових актів, необхідних для забезпечення реалізації Закону України «Про освіту» та від 21.12.2017 р. № 1649 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких наказів», рішення колегії управління освіти Чернівецької міської ради від 20.12.2017 р. № 5/2017-1.3., з метою забезпечення належної організації  і проведення приймання дітей  до 1 класу. Набір дітей до 1-го класу 2018/2019 навчального року буде здійснюватися з 01.04.2018 року.

  По Україні йде хвиля дитячих суїцидів. Ця Тема і не замовчується, але їй і не приділяється достатньо уваги.
     Вже протягом двох років підлітковий суїцид досить актуальний. Найчастіше до нього схильні діти з низькою самооцінкою і браком уваги. Насправді, в 99% підліткового суїциду – підліток не замислюється про те, що в результаті це призведе до летального результату. Це такий заклик - "зверніть на мене увагу". У той момент вони не розуміють, що це безповоротно. Вони чекають, що хтось їх врятує, думають, що це все іграшки якісь. Підліток не розглядає смерть як кінцеву мету, але найжахливіше, що найбільша частина саме таких демонстративних суїцидів закінчується летально. Уникнути цього можна, частіше розмовляючи з дітьми і звертаючи на них увагу. Тому що сам суїцид – це крик про допомогу, коли іншими засобами він не може достукатися до батьків, до оточуючих, однолітків.
   У багатьох випадках діти просто не діляться з батьками якимись своїми переживаннями. Якщо підліток не відвертий, значить, його з дитинства не привчили, що батьки цікавляться його проблемами. Якщо ми звертаємо увагу на дитину, ми завжди побачимо, що щось не так з його настроєм, що з ним відбувається, де він змінив свою зачіску або став поводитися не так, як зазвичай. Ясна річ, що всі зайняті, але можна  знайти 15-20 хвилин перед сном посидіти і поговорити з дитиною про те, як пройшов його день. Найважливіше – навчити дитину змалку розмовляти з вами. І, природно, потрібно приділяти більше уваги, придивлятися до дітей у підлітковому віці. Дивитися, в яких соцмережах вони сидять, що пишуть в зошитах. Часто кажуть, що самогубства підлітків відбуваються тільки в неблагополучних сім’ях, де батьки п’ють, не працюють, а діти надані самі собі. Але це далеко не так. Зараз дуже складний час, всі захоплені заробітком грошей, щоб вижити, прогодувати дитину, але як виявляється потім, для дітей це не найголовніше. Їм ще потрібна і увага. І нерідко виявляється, що в благополучній сім’ї, де батьки занурені в роботу, дитина вчиняє суїцид, тому що "не догледіли".
      Чи існують якісь ознаки того, що у дитини є суїцидальні нахили? Кожна дитина індивідуальна, але якщо говорити про загальні ознаки, то найчастіше підліток усамітнюється, стає менш активним, аскетичним, у нього пропадає інтерес до всього, з’являється якась відчуженість. І, навпаки, можуть бути перепади настрою, від сльозливого до агресивного. Тобто на все, що виходить за якусь норму, потрібно звертати увагу. Батькам потрібно навчити дитину ділитися своїми проблемами.
     Часто суїцид у підлітків стає наслідком впливу соцмереж. В Інтернеті смерть у підлітків не рідко оповита ореолом романтики. Там створюються цілі групи, де підлітки один одного підтримують в цьому, обговорюють, як це краще зробити. Але там не сказано, що це вже все, назавжди. Тобто батькам потрібно контролювати і цю частину життя дитини.  Ми не можемо просто так взяти телефон дитини і полазити в соцмережаж – це його особистий простір. Але якщо у батьків є контакт з дитиною, ви можете попросити його показати, наприклад, які є фото в телефоні. Додайте його у соцмережі до себе в друзі, подивіться, що він постить у себе на сторінці.
     Що робити, якщо ви побачили щось подібне? В першу чергу, потрібно дізнатися мотив. Не кричати, не лаяти, не забороняти, тому що дитина сприймає так: якщо забороняють, значить, мене не розуміють. Треба розмовляти, щоб зрозуміти, що йому там цікаво, і акуратно з цього виводити, пояснити зі своєї позиції. Ідеальний варіант – йти до психолога на сімейну терапію.

Небезпека дитячого суїциду існує і це може торкнутися кожного. Недостатньо принести додому хліб і ковбасу. Дітям необхідні любов і увага. З ними треба розмовляти, Любов і є той головний інструмент, той рятівний засіб, за допомогою якого вирішується ця жахлива проблема. Обійміть власну дитину, скажіть, що любите її, і ви врятуєте і її, і себе.